March 15th, 2015

Махно

Просьба

Originally posted by stailker at Просьба
Напишите в СБУ на эту свору мразей, проживающих в Украине. Они их легко вычислят.

Это дело и срок по минимум - 3-х статьях.

Мирославу Бердник давно нужно прикрыть, а Мойшу1 - нужно еще проверить на причастность к террактам в Харькове.



Collapse )
ass

Рік української. 1. Про мене.

Originally posted by d_i_a_s at Рік української. 1. Про мене.
Рік української (в двох частинах).
1. Про мене.

До 15 березня 2014 року я всюди і завжди спілкувався російською мовою (ну, окрім тих доволі частих на роботі випадків, коли треба було переходити на англійську, і тих, доволі рідких, в інтернеті, коли я намагався переходити на німецьку).
165556
Я не знаю, коли в країні день української мови, але в мене є мій – особистий – день, який став днем мови назавжди. 16 березня 2014 року. В цей день я раптово зрозумів, що не можу більше спілкуватися російською. Зараз – коли я оглядаюся назад – я навіть не можу впевнено сказати, що саме навалилося на мене тоді. Пам’ятаю лише якісь уривки думок – про захист російськомовних в Криму, про історію моєї сім’ї (а я принаймні по батьківській лінії як раз із тих, кого заселяли в 30-ті роки в хати виморених голодом донбаських селян), історію Андрія Кулікова про дівчинку, в якої 2 рідні мови… Всі переживання останньої половини року змішалися в моїй голові, і в якийсь момент я припинив говорити російською. Саша Стародубцев, з яким я зустрічався тоді вже не пам’ятаю для чого, став першою людиною, до якої я звернувся українською.
- А что с язиком? – спитав він в мене. (Його здивування можна легко пояснити тим, що під час нашої першої розмови я окремо попередив його, що готую лекцію російською мовою, а він тоді відповів, що у Відкритому Університеті Майдану мова не має значення, і російською читають приблизно третину лекцій).
- Не знаю, - відповів я, - вирішив розмовляти українською.
- А, хорошо, - відповів він.

З того моменту і до сьогоднішнього дня я розмовляю, пишу та частково думаю українською мовою (хоча мої думки – особливо після читання українських новин та прослуховування в машині англомовних аудіокнижок – більше схожі на англо-російсько-україномовний коктейль зеленого кольору із вкрапленням перламутрових німецьких слів, тягучий та мутний, як мутаген черепашок-ніндзя, що продається в магазинах іграшок). Своїми спогадами про цей рік, думками та порадами для тих, хто також думав про те, щоб переходити на українську мову повністю або частково, я й хочу поділитися в цьому тексті.

Реакція.

Якщо ти окремо не попереджаєш людину, що перейшов на українську, всі без винятку дивуються, і за певний час перепитують: а чому ти розмовляєш українською мовою? Для людини, в якої велике коло спілкування, це перетворюється на справжню проблему – бо всіх попередити завчасно неможливо, і постійно відповідати на одне і те саме запитання (особливо, коли не маєш виразної відповіді) надоїдає вже за пару днів. А в мене і за півроку траплялись знайомі, з якими я спілкувався вперше з 16 березня, і тому знов і знов доводилося робити глупу усмішку і казати: «Та от, вирішив перейти на українську…» … «Та не знаю чому, просто так…»

За пару тижнів, втім, всі звикають. Люди, яким це дається легко, у розмові з тобою також починають переходити на українську, ті, кому дається важко – розмовляють собі російською. Є така категорія людей (особливо продавці, яким треба тобі щось впарити) – які з усіх сил намагаються говорити з тобою українською, але не мають навичок, і постійно спотикаються, самі ся перериваючи чи виправляючи. З рештою, вони або більше практикуються, та потроху починають опановувати мову, або кидають спроби розмовляти українською (особливо продавці, в яких ти нічого не купив). Фраза «можете говорити російською, якщо вам так зручніше» міцно увійшла в мій лексикон.

Люди, які не знали мене до цього року, сприймають моє спілкування українською більш природно, але за певний час неодмінно питають, звідки я – бо чують, що мова та вимова в мене не місцеві. «Багато звідки», - кажу я тим, з ким спілкуюсь мало, а тим, хто щільно входить в коло спілкування, можу відповісти більш розгорнуто, але ще більш загадково. «Народився в Харкові, виріс в Запоріжжі, потім жив в Дніпропетровську. Зараз до Києва переїхав», - кажу я, залишаючи їх у роздумах, з якого саме з описаних великих міст східної України я міг успадкувати манеру говорити.

Кілька реакцій виявилися доволі неочікуваними. Один мій старий друг раптово почав наполягати, щоб саме З НИМ я розмовляв російською (чомусь для нього це стало питанням поваги). Пізніше його попустило. А мій син сприйняв це, як гру, і коли я сказав, що тепер весь час розмовлятиму українською, відповів, що розмовлятиме англійською (він знає три десятка слів). Ну а за пару днів, навіть попри те, що я намагався до нього спочатку говорити українською, а потім перекладати йому російською незрозумілі слова, він все одно втомився.
- Папа, - спитав він в мене, лягаючи спати.
- Що?
- А когда ти снова будєшь говоріть по-русскі?
- Не знаю, синку. Може ніколи не буду. А що, ти хочеш, щоб я знов говорив російською?
- Да.
- Тобі важко мене розуміти?
- Да.
- Нічого, ти звикнеш. Ти ж вже потроху звикаєш, правда?
- Да, - сказав він і заснув.
Я подумав про те, який це жирний сюжет для лайфньюс. Справжній геноцид: п’ятирічну російськомовну дитину змушують слухати, як тато розмовляє українською мовою.

Малий звик за кілька тижнів, навіть почав сам говорити дивним суржиком: все, що він знав російською, говорив російською, а якісь слова, які він чув тільки від мене і тільки останнім часом (або які часто від мене чув) – українською. Але в серпні мене призвали в армію, і з’явилася нова неочікувана контамінація: малий міцно ув’язав українську мову із моєю відсутністю, яку переживав доволі тяжко. Після чергової розмови з бабусею про те, як він скучає за мною, він закінчує:
- І тогда папа снова верньотся.
- Да, внучек.
- І будет опять говорить по-русскі.
Не зважаючи на будь-які запевнення, що ці дві речі не пов’язані між собою (насправді пов’язані), і що перехід тата на російську не поверне його достроково до дому (а от це дійсно так) малий залишився при своїй думці.

Труднощі та поради.

Як це не дивно, але найскладніша обставина для киянина, що намагається спілкуватися українською – це майже повністю російськомовне оточення. Я ставив собі питання, чи почну я коли-небудь думати українською – і з рештою відповів на нього, що в Києві це не можливо. Мене оточують люди, що спілкуються російською (бізнес-середовище в Києві практично повністю російськомовне), кафе з меню російською мовою, газети та часописи російською мовою, та велика кількість пристріляних місць в інтернеті, де цікаві мені речі доступні виключно російською. (Це я ще не додав серіали про мєнтов та нє-родісь-красівой російською мовою, книжки Дар’ї Донцовой російською мовою та пісні групи Лєсоповал на радіо Шансон російською мовою, бо телевізор я не дивлюсь, та книжки не читаю, а слухаю в машині замість радіо – і здебільшого англійською).

Певні намагання створити для себе україномовне середовище наштовхуються на те, що українською мовою доступно суттєво менше інформації. Українською мовою видається приблизно 10-15 тисяч книжок на рік, російською – 100-120 тисяч (англійською – 500-600 тисяч, *якщо ви розумієте, про що я*). В інших галузях – кіно, телебачення, газети та часописи – співвідношення приблизно таке само. Таким чином, якщо ви хочете мати доступ до сучасного інформаційного світу – вам доведеться вчити англійську, або задовольнятися російським варіантом, бо українського часто просто немає. Наприклад, я припинив читати сайт «цензор.нет» через відсутність україномовної версії (хоча знайти заміну йому було доволі складно).

languages
(Схема взаємозв’язків між мовами за кількістю перекладів з однієї мови на іншу. Ноосфера функціонує, як система зв’язку з однією центральною станцією – англійською мовою, кількома вузловими – німецькою, французькою, іспанською, російською, португальською, та розкиданими навколо них кінцевими станціями, однією з яких є українська).

Загалом-то труднощів на шляху зміни мови спілкування виникає велика кількість, хоча більшість з них носить внутрішній – психологічний – характер. Мова визначає людину, і якщо ти десятки років спілкувався якоюсь мовою, ти сприймаєшся крізь призму своєї мовної ідентифікації. Зміна мови спілкування в певному розумінні є зміною власного «я». (Я вже не кажу про те, наскільки це суттєво у сприйнятті інших людей; якщо навіть моя власна дружина сказала мені «я живу немов з іншим чоловіком», то можете уявити, як змінилося прийняття мене в очах співробітників, друзів, знайомих). Але перераховувати труднощі мені не цікаво, бо я звик більше говорити про рішення, ніж про проблеми. Тож от вам кілька порад у випадку, якщо ви також розмірковуєте над тим, а чи не почати вам самим спілкуватися українською.

1. При переході на українську, можете почати з малого, але робіть це рішуче.
Повний перехід з однієї мови на іншу – досить радикальний крок. Ви можете почати з того, щоб спілкуватися українською в якомусь конкретному місці, або компанії (наприклад, на роботі або серед приятелів), чи один день на тиждень (ініціатива Просто Радіо з українським четвергом була непогана). Але важливим є ПОВНИЙ перехід в указаному місці або в указаний час на українську мову. Тобто, якщо до вас звертаються російською – ви не переходите на російську, а продовжуєте говорити українською. Якщо ви раптово помітили, що перейшли на російську (а на початку це неминуче траплятиметься) – впевнено переходьте знов на українську, доки це не стане постійною звичкою.
Багато людей час від часу вирішувало спробувати розмовляти українською – але їхньої завзятості вистачало до першої телефонної розмови з російськомовним клієнтом. Після цього вони забувають повертатися до української, а згадуючи про свій намір – махають рукою, мовляв – спробував, не вийшло. Будьте наполегливі. Це важливо для будь-якої справи в вашому житті, особливо для такої масштабної, як зміна мови спілкування.

2. Шлях від російської мови до української лежить через суржик.
У віка століть, амінь.
Просто прийміть це, як факт. Люди, що виросли в сім’ях міських радянських інтелігентів мають особливу ненависть до суржика – як до слів-паразитів чи нецензурної лайки. Граммар-наці органічно не можуть ся пересилити, і змішати в одному реченні слова з різних мов – що стає серйозною перепоною на шляху переходу. Але ви не можете все життя розмовляти однією мовою, і в одну секунду перейти на іншу. У вас в голові безліч мовних автоматизмів, виразів та приказок – на перебудову яких потрібен час. Мова – це лише інструмент, засіб комунікації, а будь-яка мовна «норма» - штучно утворена умовність для уніфікації розмовних традицій різних регіонів та соціальних прошарків. Вирішіть для себе, що вам ДОВЕДЕТЬСЯ якийсь час спілкуватися суржиком (з рештою, ним спілкується більша частина населення нашої держави, так що ви далеко не одинокі). І ся привчіть на рефлекторному рівні нормально це сприймати. Якщо ви не можете згадати українське слово – не треба запинатись, кажіть російське слово, та йдіть далі. Так, ми всі кепкували з Азарова, але головний його гріх не в тому, що він використовував багато російських слів, а в тому, що ґвалтував українські. Повірте, ніхто б не звернув уваги на януковичевську «йолку», якби їй не передувало 30 секунд згадування «ялинки», яку, з рештою, Янукович все одно не згадав.
Запам’ятовуйте слова, які ви не змогли с ходу перекласти українською, а потім дивіться у словнику (см. наступний пункт).

3. Створіть для себе україномовне середовище – наскільки це можливо.
Звичайно, ви не зміните сусідів, друзів та колег на роботі (ну, тобто гіпотетично це можливо, але навіть я не дійшов такого ступеню радикалізму). Але є багато речей, які ви можете зробити.
- якщо ви дивитесь телевізор – переставте кнопки місцями так, щоб російськомовні канали опинилися в кінці списку (серед іншого, я от наприклад знайшов в телепакеті канал «УНІАН» - я і не знав, що в них є цілий канал; та багато чого іншого);
- замініть російськомовні газети та часописи на українські (ми вирішили не відмовлятись від російськомовного «Нового часу» - його читають російськомовні члени родини – але додали до щотижневих покупок україномовний «Тиждень»);
- змініть мову інтерфейсу свого комп’ютера, телефону та інших дівайсів на українську, поставте за замовченням українську розкладку клавіатури, читайте українські анотації на товарі, та українські інструкції до побутових приборів;
- передивіться свої звички інтернет-серфінгу; багато українських сайтів мають українську версію, а якщо ні – можна спробувати підшукати цим сайтам заміну («цензор.нет» я замінив на «еспресо.тв», де щільність новин приблизно така само, а якість навіть трохи вища);
- перед купівлею книги або фільму пошукайте їх українською мовою. Це аргумент для того, щоб почати ходити в кінотеатр, якщо ви там давно не були (там всі фільми українською). Якщо ви, як і я, не гидуєте торентами (каюсь, каюсь), то можете спробувати замінити рутрекер на толока.гуртом.ком або торрентс.нет.уа;
- знайдіть російсько-український словник (а краще кілька: один паперовий, другий під андроїд – для телефону, та третій в комп’ютер – можна поставити перевірений пролінг офіс). Фіксуйте всі свої мовні труднощі, а потім перевіряйте переклад за словником. Приділить особливу увагу прислів’ям та лайці (я про це окремо в наступному тексті напишу).

4. Суміщайте перехід на українську мову із заглибленням в українську культуру.
«Віра без справ мертва», як кажуть віряни, а мова мертва без культурного контексту. Використайте перехід на українську, як інструмент для того, щоб стати часткою україномовної культури. Поцікавтеся українською літературою (можете почати з пошуку рейтингів найкращих книжок в інтернеті, а потім спробувати почитати різних авторів – ви знайдете собі до смаку). Подивіться українське кіно (на тих торент-трекерах, про які я писав, його вдосталь). Почитайте класику, якщо в школі вона пройшла повз вас – українська література поступається літературам великих імперських держав, але містить достатньо цікавого. Не треба ся силувати – шукайте те, що вам могло б бути цікавим, воно знайдеться, повірте мені.
Поцікавтеся історією України, свого регіону, свого міста або села. Купіть вишиванку,  петриківські розписані тарілки та карпатський дерев’яний кухоль. Поїдьте у відпустку в інший регіон України (з огляду на курс долара ця порада є також і економічно доречною). Поцікавтеся, врешті решт, історією власної родини. Поспілкуйтеся з батьками, з дідами та бабками, запишіть їхні розповіді та викладіть в інтернет. Навіть якщо це не буде нікому цікаво – це важливий елемент живої історії нашого народу.

Якщо щось у вас не виходить, якщо все це – занадто для вас, складіть собі списочок того, що вам буде не в лом спробувати. Трошки – краще ніж нічого, пам’ятайте про це (а людину, яка зробила українську розкладку без апострофа, треба вбити жорстоким чином).

Відкриття.

Я знаю, що текст вже вийшов доволі великим, так що напишу коротко.

Головним – і неочікуваним – відкриттям для мене стали україномовні люди в моєму середовищі. Ті, хто завжди спілкувався російською, але одразу і різко перейшов у спілкуванні зі мною на українську, як тільки я заявив, що спілкуюсь цією мовою. Легкість, з якою це зробили деякі мої знайомі здивувала – доки я не зрозумів, що це їхня рідна мова. Навколо нас знаходиться велика кількість людей, які постійно і завжди спілкуються російською лише через середовище. Я ще не вирішив, як відноситись до цього факту, але хотілося б звернутися до цих людей:
- Не треба. Не переходьте на російську через оточення. Вас всі розуміють, привчіть ся розмовляти в Україні рідною українською мовою.

Також починаєш помічати багато інших речей, що стосуються мовного контексту, про який я писав вище. А я і не знаю, що в Україні роблять […], пишуть […], грають […]. Це схоже на повернення обличчям до самого себе – адже Україна є сорокап’ятимільйонною країною, що не пасе задніх у творчому потенціалі, треба лише дати собі раду пошукати його.

І з рештою, чи не головне надбання людини, що повністю переходить на українську – це зникнення кримнашу, який категорично замкнений всередині російськомовної культури. Якщо ви виключаєте (або обмежуєте) російськомовний контекст навколо себе – так само зникає (або обмежується) російська агресивність та шовінізм, тупість та огидність захисників «російського світу».

Тільки заради цього варто спробувати.

394875
божья коровка

ПОТРІБНІ ДОНОРИ

Друзі, ДУЖЕ ПОТРІБНІ ДОНОРИ у Центр крові у Головному військовому госпіталі м. Києва на 16 березня ПОТРЕБУЄ ДОНОРІВ всіх груп, але найбільше: 2+, 4+, 1-, 2-, 3-, 4-
Просимо репост.

За додатковою інформацією звертайтесь до волонтера який має актуальну інформацію:
тел для довідок 067 531 30 31 Людмила

Приймають кров з понеділка-четверг з 9.00 до 12.00

Кожен здає до півлітра найціннішої рідини. Вимоги до донорів суворі – громадянство України, вага 50 кілограмів і більше, зріст 150 сантиметрів і вище. Донорами не можуть бути люди, що перехворіли такими інфекційними захворюваннями як вірусні гепатити, венеричні захворювання. І не мати ніяких інфекцій на момент здачі крові.

Більше інформації для донора:
Collapse )
manamana

Мартовским идам повсящается (с) the_mockturtle

Музыкой навеяло (с) the_mockturtle
Мартовским идам повсящается. Все совпадения на совести интерпретаторов :)

Ищут в Италии, ищут в провинции,
Ищут плебеи, а также патриции,
Все уповают на милость небес:
В Риме божественный Цезарь исчез!

В прошлые иды, задумчиво-строгий,
В алых сандалиях, в пурпурной тоге,
Шествовал он отмечать торжество...
Больше не слышно о нем ничего.

Слухи ползут по притихшей столице:
Цезарю так пропадать не годится!
Где же комиции? Что же Сенат?
Чья в этом выгода? Кто виноват?

Может, старинного приступ недуга?
Может, в Египте рожает подруга?
Может, волосья, от света вдали,
Мажет пометом, чтоб гуще росли?

Город гудит, новостями встревожен:
Помер? Умучен? Друзьями низложен?
Дым коромыслом в посольстве парфян.
В Галлии с горя порвали баян.

Стянуты к центру бойцы спеццентурии.
Выставлен пост у Помпеевой курии.
Выловлен в Тибре на днях индивид,
Каркавший «Бойтесь-де мартовских ид».

Граждане! Слухи плодить некультурно!
Верьте редакции "Акта диурна":
Скоро появится, если не врут
Верные Цезарю Кассий и Брут...